*****

ОЛЕКСАНДРУ ДОВЖЕНКУ

Вашу малість я вам прощаю,

Воріженьки мої, вороги,

Кровожерливість вашу знаю -

Вибивати усіх до ноги.

Хто не так подивись чи подумав,

Хто невчасно зітхнув, посміхнувсь…

Скільки ж душ тих невинних схрумав,

Перетер отой час, перегнув!

Та твоєї душі не зламали,

І скалічить її не вдалось:

Шматували її, шматували,

А вона перед нами – ось.

Чиста, праведна, незборима

І проста, як сама доброта.

Для одних вона просто незрима,

А для інших – вона свята.

Не вмирає душа, я знаю,

Вона має й своє лице,

Бо твоя душа вийшла з раю,

Щоб сказати мені про це.

Вчуся в тебе малість прощати,

Та не хочу молитися їй,

Бо інакше в огні стогнати

І мені, й Україні моїй.