*****

АНАТОЛЮ КОСТЕНКО

Я признаюсь тобі, земляче ,

Мою душу сором пече,             

Запізніло я серцем плачу,

Пам'ять роду не визріла ще.

Нас одна земля народила,

Балаклія – й Рокита ось,

Може навіть одна могила,

З наших предків хова когось.

Може навіть… ой ні не може,

Точно знаю – так і було,

Сила духу не переможна,

Під козацьке взяла крило.

Полонила і душу й тіло,

Та й покликала на борню

Серце волею напоїла,

У святу зодягла броню.

І йому вже не сила мовчати,

Слово рвалося із грудей,

Не спинили й ГУЛагів грати,

Волелюбних його ідей..