*****

ВАСИЛЮ СТУСУ

Читаючи « ЛИСТИ ДО СИНА»

Я читаю «Листи до сина»,

Аж холоне у серці страх:

Вже готова стоїть домовина,

Вже й у віко забитий цвях.

Він говорить як з того світу –

Меж ніяких уже нема.

Відшукав неземну орбіту.

Не досягне туди тюрма.

Вже йому ні до чого тіло,

Серце – вивержений вулкан.

Думка ангелом полетіла

У любові святий океан.

Світ жорстокий, гіркіший перцю,

Тіло зранене – за поріг…

Пломеніючий згусток серця

Сину в спадок, як оберіг.

Сину! Сонечко золотаве!

Біль не виспіваних пісень…

За колючим дротом – заграви,

Ясні очі заплющив день.

Заридала ніч на могилі,

Аж здригнулись дуби з жалю.

На колючих дротах тремтіло:

« Україно! Тебе люблю ».