неділя, 30 грудня 2012 р.

Тридцять три колосочки

            Тридцять три колосочки
Тридцять третього рочку
Заплелись болем-смутком
У трагічнім віночку.

          Дзвони жалібно дзвонять,
Свічка пам’яті плаче,
Кров у жилах холоне,
Як ту правду побачим.

          Україно стражденна,
Де сини твої й дочки?
    Ой не визріли в зерна
         Тридцять три колосочки.
       
         Не дали їм дозріти,
         Землю й небо забрали,
         Мерли з голоду діти,
         Гени роду вмирали.

          Сонце згасло в зіницях,
Серце в прірву скотилось,
Навіть в сні не присниться,
Що прожити судилось.

          Страх пройшовся по душах,
Розтоптав найсвятіше,
Перекреслив грядуще,
Не було щоб нас більше.

          Ні молитви, ні пісні,
Ні колиски, ні казки.
Тільки спогади прісні
Без любові, без ласки.

          Від голодної смерті
Всю опухлу Вкраїну,
На шматочки роздерту,
Понесли в домовину.

І кроваві полотна
В знаках серпомолотних,
Як червоні вампіри
Над могилами сіли.

І зоря п’ятикутна
          Вся багряна від крові
          Аж регоче на кутні
          На поминках в любові
        
          Голод мором ставав,
Вовком жах завивав,
Та чи ж визнає світ,
Що то був геноцид?
 
          Світ мовчить, бо не знає,
Бо не чує й не бачить,
Як Вкраїна конає,
Гасне серце гаряче.

          Світ за гратами жаху,
У кайданах неволі.
Україну – на плаху,
І без хліба, й без солі…

          Так хотіли нам смерті
Вражі Каїна діти,
Бог не дав лиш померти,
Правда встала над світом.
              
          Запалала свічею
          Правда в пам’яті роду,
          Щоб воскресла зорею
          Воля мого народу.

         Тільки правда єдина
          Злоби страх переможе.
          Бережи Україну,
         О Всевишній наш Боже!

         Тридцять три колосочки,
         Що тоді не дозріли,
         Мов святі ангелочки,
         Носять пам’ять на крилах

         Їхні праведні душі
         З неба спомином линуть.
         Поколінням грядущим
         Бережуть Україну.

         Тридцять три колосочки
         Хай зернятами зріють.
          Тридцять три колосочки
Світом правду посіють.

          Зійде жито зелене,
Заколоситься поле,
          Жовто-синім знаменом
Посміхнеться нам доля.

                 Не для помсти ми правду відкрили,
Не для помсти в нас пам’ять живе,
А для того, щоб хрест на могилах
Встановило потомство нове.
Щоб не плакали зорі у небі,
Щоб у серці не згасла свіча,
Пам’ятати довіку нам треба,
Що лиш Правда життя звелича.

Щоб визнав світ нам пам’яти треба,
З якого кореня ми в націю зросли,
Щоби у нас  не відібрали небо,
Звільняймо рідну землю від хули.

Щоб в хліборобів хліба не забрали,
Не викрали мелодії в струни,
Щоб кожне слово праведно лунало,
Святую Правду в серці сохрани

І пронеси, як скарб неоціненний
Живого слова сущу благодать,
В знак пам’яті невинноубієнних
Всі зорі в небі свічами горять


Немає коментарів:

Дописати коментар